Коли дитина говорить, наприклад: "На мене накричала вчителька" - не треба питати: "За що? Напевно ти сам винен". Не треба жаліти дитину та нарікати на вчительку. Дорослий повинен показати, що розуміє почуття дитини, біль, бажання помститися. Вона дивиться на них і слухає їх, а також покладається на свій власний емоційний досвід. Ми знаємо, що відчуває будь-яка людина, коли отримає прочухан при всіх.
Підійде будь-яке з наступних тверджень:
- Напевно, тобі було дуже неприємно.
- Ты, мабуть, дуже розсердився.
- Напевно, ти дуже розхвилювався.
Сильне відчуття у дитини не зникне, коли сказати: "Недобре так сердитися", або якщо батьки намагаються переконати, що така реакція зовсім не доречна. Сильне відчуття не зникне, якщо накласти на нього заборону. Та воно стане менш інтенсивним, якщо зустріне співчуття і розуміння.
Дітей необхідно навчити розуміти свої відчуття та емоції. Для цього дорослий повинен стати "дзеркалом" емоцій дочки чи сина. А дзеркало лише віддзеркалює. Адже ми не чекаємо від дзеркала повчань.
- Здається ти дуже розсердився.
- Ти ненавидиш вчительку, звичайно.
- Напевно, все це тобі зовсім не сподобалося.
Такі твердження чітко називають подчуття, які випробовує дитина. Це охолоджує емоції та роздратованість і ваш школяр вже сам в змозі розібратися, що робити далі.
|